Модульне містечко Ірпінь: хто живе і як потрапити

Коротко

• У Ірпені працюють муніципальні модульні містечка «Дубки» і «Ластівка» — тимчасове безоплатне житло для людей, які втратили дім через війну, і для ВПО, зареєстрованих у громаді.
• «Дубки» відкрили 13 серпня 2022 року на території санаторію з такою ж назвою: польські модулі, більше гуртожитковий формат. «Ластівка» — на вул. Василя Стуса, 80: спочатку фінські таунхауси (травень 2023), потім польська черга квартирного типу (листопад 2023).
• Проживання і комуналка безкоштовні. Договір зазвичай на пів року, його продовжують, якщо іншого житла немає.
• Черга є. Пріоритет — багатодітні родини, люди з інвалідністю, пенсіонери, родини військових і загиблих.
• Після житлового сертифіката чи компенсації на відновлення місце треба звільняти: тимчасове житло не стає постійним автоматично.
• Закривати містечка місто не планує, бо попит тримається: хтось виїжджає, натомість приїжджають нові люди з прифронтових областей.

Модульне містечко в Ірпені — це не новобудова і не «вагончик на узбіччі». Це компактні житлові модулі, які місто разом із Польщею, Фінляндією та місцевим бюджетом поставило на території колишніх санаторіїв, щоб люди після боїв за Ірпінь не ночували в підвалах, у родичів і в оренді, яку вже нічим платити. Спершу це виглядало як рішення на кілька місяців. Минуло кілька зим — і містечка досі стоять.

Шукають їх по-різному: хтось набирає «модульне містечко Ірпінь», хтось питає знайомих «Дубки чи Ластівка вільні?», хтось приїжджає з Херсонщини чи Донеччини й одразу йде в соцзахист. Відповідь коротко така: місця є, але не «завтра в’їхали». Є черга, є правила, є різниця між двома містечками. І є окрема правда, про яку в офіційних новинах пишуть стриманіше: тимчасове житло рятує, але не замінює дім.

Нижче — як це влаштовано насправді, хто має шанс заселитися, які умови всередині і що робити, якщо вам уже видали сертифікат, а повертатися поки нікуди.

Звідки взялися модулі і чому саме Ірпінь

Навесні 2022-го Ірпінь вийшов з-під окупації з дірами в дахах, спаленими під’їздами і тисячами родин без ключів від власної квартири. Місто швидко зібрало кілька форматів прихистку. Спершу біля вокзалу стояло так зване «Залізне містечко» — спальні вагони Укрзалізниці. Паралельно на території санаторію «Дубки» почали ставити польські житлові модулі.

13 серпня 2022 року містечко «Дубки» офіційно відкрили. Тоді це були 88 чотиримісних модулів на 352 людини, зі спільними душовими, туалетами, їдальнею, бібліотекою-класом і невеликою спортзоною. Конструкції привезли з Польщі, комунікації тягнули місцеві служби і волонтери. Про це тоді писав уряд на порталі Кабінету Міністрів. За рік місцева влада обіцяла вже постійне житло. Частина людей справді пішла далі — через ремонт, сертифікат або родичів. Частина лишилася.

У листопаді 2022-го на території колишнього дитячого санаторію «Ластівка» почали збирати друге містечко. 13 травня 2023-го відкрили першу чергу: 12 дерев’яних фінських таунхаусів по три квартири — 36 окремих осель на 144 людини. 22 листопада 2023-го додали другу чергу: 20 двоповерхових модульних будинків, 160 квартир, орієнтовно до 640 місць. Фінансування облаштування йшло від польських донорів плюс гроші з обласного бюджету на благоустрій.

За оцінками міської ради, під час бойових дій в Ірпені пошкодили або зруйнували понад 3 200 житлових об’єктів, без житла лишилися понад 16 тисяч людей. Цифри в різних підрахунках гуляють, бо «пошкоджено» і «знесено під нуль» — різні речі. Суть одна: попит на дах виявився довшим, ніж очікували проєктувальники модулів.

«Дубки» і «Ластівка»: це не одне й те саме

Люди часто кажуть «модульне містечко Ірпінь» як про єдине місце. На практиці це щонайменше два великі муніципальні майданчики з різним плануванням. Є ще менші благодійні поселення — окрема історія, туди потрапляють здебільшого через фонди, а не через загальну чергу громади.

Цифри мешканців пливуть. У січні 2025-го Ірпінська міська рада повідомляла: у «Дубках» — 407 людей у восьми житлових модулях, у «Ластівці» — 559 людей у 196 квартирах. Пізніше в окремих репортажах по «Ластівці» називали близько 560, по муніципальних майданчиках загалом — близько 480–500 і ще десятки сімей у черзі. Це нормально для такого формату: хтось отримав компенсацію і виїхав, наступного дня заселяють нову родину з Бахмута чи Херсона.

У 2026-му міська рада окремо говорила про два муніципальні містечка — на вул. Генеральній і на вул. Василя Стуса — сумарно на 534 місця. Назви в побуті все одно тримаються старі: «Дубки» і «Ластівка». Якщо їдете вперше, краще уточнювати адресу в соцзахисті, а не орієнтуватися лише на вивіску в навігаторі.

Як виглядає побут у «Дубках»

Коридор, полиці з взуттям, дитячі візочки, запах борщу з спільної кухні. Кімната приблизно 10 квадратів на двох–чотирьох. Ліжка, шафа, інколи двох’ярус. Туалет і душ — окремо чоловічі й жіночі. Пральня з’явилася не одразу: в одному з модулів звільнили кімнату й поставили машини.

Перша зима була жорсткою. Опалення електричне, усе зав’язане на світло. Коли зникала напруга, модуль остигав за години. Мешканці розповідали журналістам, що температура в кімнаті падала до плюс дев’яти, а одного разу — майже до нуля. Зараз генератори і статус критичної інфраструктури тримають ситуацію краще, але правило те саме: без електрики тут не живеться.

За спостереженнями, саме «Дубки» психологічно важчі для тих, хто звик до окремої квартири. Стіни тонкі, черга до душу вранці, сусід з іншої області сушить білизну в коридорі. Водночас територія санаторію — сосни, доріжки, місце для дітей. Для когось це вже «майже нормально». Для когось — щоденне нагадування, що дім згорів.

Як виглядає «Ластівка»

Тут ближче до маленької квартири. У другій черзі типова оселя близько 33 квадратів: вітальня-студія з кухнею, спальня, вбиральня з душем. Є техніка, меблі, посуд. У фінських дерев’яних таунхаусах ще на старті ставили кондиціонери. У пізніших польських модулях влітку буває спекотно: не всі блоки мають кондиціонер, а ставити свій — ризик для проводки.

На території — пральні з десятками машин, дитячі кімнати, дитячі майданчики. Комендантка і «старші по будинку» стежать за порядком. Договір на пів року. Порушив правила — наприклад, систематичне пияцтво — можуть виселити. Такі випадки були. Місце наступного дня не пустує.

У практиці помічав одну дрібницю, про яку рідко пишуть у пресрелізах: у «Ластівці» люди частіше розвішують фіранки, ставлять горщики й намагаються зробити «свою» квартиру. У «Дубках» це складніше — спільний простір з’їдає приватність. Не краще і не гірше. Просто інший режим нервів.

Хто може заселитися

Формально коло таке:

• місцеві жителі Ірпінської громади, чиє житло знищене або серйозно пошкоджене внаслідок бойових дій;
• внутрішньо переміщені особи, які зареєстровані в Ірпінській громаді;
• окремо — люди з прифронтових і окупованих територій, якщо громада бере їх на облік і є вільне місце.

Пріоритет майже завжди в тих, кому найважче зняти квартиру на ринку: багатодітні, люди з інвалідністю, пенсіонери, родини загиблих, родини військових. На старті «Ластівки» в першу чергу заселяли саме такі категорії з-поміж ірпінців. З часом склад змінився. У «Ластівці» вже понад 70% мешканців — переселенці з інших регіонів, не місцеві, які чекають на відновлення власного будинку в Ірпені.

Це важливий нюанс. Містечко задумували як дах для ірпінців «на рік». Рік минув, місто частково відбудували, але в модулі зайшли нові хвилі. Херсон після Каховської ГЕС, Донеччина, Запоріжжя. Ірпінь відносно близький до Києва, тут є школи, лікарні, робота. Тому черга не розсмоктується сама.

Домашніх тварин інколи пускають, інколи просять не розводити мінізоопарк у 30 квадратах. Це вже на розсуд адміністрації конкретного містечка, тож краще питати до переїзду, а не після того, як пес уже в коридорі.

Як подати заяву і скільки чекати

Шлях стандартний, хоч і не швидкий.

1. Стати на облік як ВПО або підтвердити, що житло в Ірпені зруйноване чи непридатне. Довідка ВПО, документи на житло, акт обстеження, витяг з Реєстру пошкодженого майна — те, що є на руках.
2. Звернутися до управління соціального захисту / Центру надання соціальних послуг Ірпінської міської ради. ЦНАП громади — вул. Шевченка, 2-а.
3. Подати заяву на тимчасове житло. Комісія розглядає пакет і ставить у чергу.
4. Дочекатися місця. Коли звільняється кімната чи квартира — дзвонять, запрошують підписати договір безоплатного користування.
5. Кожні шість місяців підтверджувати, що іншого житла досі немає.

Очікування буває від кількох тижнів до кількох місяців. У травні 2026-го в черзі на муніципальні містечка стояли близько 50 сімей. Це не «мертва» черга з тисяч прізвищ, але й не вільний заселення в день звернення.

Типова помилка новачків — нести лише паспорт і сподіватися, що «нас і так видно, що ми без даху». Без документів комісія не має підстави. Друга помилка — мовчки сидіти в черзі й не оновлювати контакти. Місце з’являється раптово. Не взяли слухавку — віддали наступним.

Третя помилка, уже з іншого боку: заселитися, отримати житловий сертифікат або гроші на відбудову — і лишатися «бо поки ремонт». У грудні 2025-го в Ірпені публічно пояснили правило: тимчасове житло після державної компенсації мають звільняти, щоб місце отримала родина, яка ще нічого не отримала. Це звучить жорстко. Для черги — логічно.

Скільки коштує життя в модулі

Оренди немає. Комуналку за мешканців тягне місто. Лише електроенергія по «Дубках» і «Ластівці» для бюджету громади — сотні тисяч гривень на місяць, бо опалення електричне, пральні, бойлери, кухні. Мешканцю це не виставляють окремим рахунком.

Харчування зараз не «все включено», як у перші місяці, коли World Central Kitchen роздавала обіди. У «Дубках» у різні періоди лишалося безоплатне одноразове харчування коштом міськради — це треба уточнювати на місці, бо волонтерські кухні то з’являються, то згортаються. Продуктові набори від соцзахисту і фондів приходять хвилями.

Власні витрати все одно є: побутова хімія, інтернет, проїзд, ліки, одяг дітям. Модуль знімає найдорожчу статтю — оренду під Києвом. Не знімає решти життя.

Що болить мешканцям, крім тісних стін

Перше — невизначеність. Договір на пів року. Продовжать чи ні, залежить від статусу, черги і рішення комісії. Жити «до весни» чотири зими поспіль — окремий вид втоми.

Друге — спека і холод. Взимку модуль тримає тепло, якщо є світло. Влітку металеві й тонкі стіни нагріваються. Хтось вішає сонцезахисні сітки, хтось ставить вентилятор. Кондиціонер є не в кожній оселі.

Третє — сусіди. Сюди звозять людей з різним бекграундом, різним ритмом і різною мірою травми. Хтось о 22:00 вже спить, бо о п’ятій на зміну. Хтось голосно святкує день народження в коридорі. Правила є, але це не готель з ресепшеном.

Четверте — «тимчасове», яке не рухається. У «Дубках» досі живуть ірпінці, чиї багатоповерхівки демонтували ще в 2022–2023 роках. На Северинівській під новий комплекс закладали проєкт на сотні мільйонів, перша черга стартувала в 2024-му, далі гроші буксували. Людям пропонують житловий сертифікат. Частина бере. Частина відмовляється: сума не дотягує до рівноцінної квартири в тому ж районі, на вторинному ринку ще й ремонт. Звідси фраза, яку вже цитували в репортажах: «будемо, мабуть, дорогу перекривати».

Я не романтизую ні протест, ні сертифікат. Сертифікат — реальний інструмент, ним користуються. Але якщо людина 40 років прожила в Ірпені й хоче той самий двір, а не однокімнатну в іншому місті, модуль для неї — не «соціальне житло мрії». Це пауза, яка затягнулася.

Модуль і постійне житло: що обирати

Тут розвилка, і вона не теоретична.

• Чекати відновлення свого будинку в Ірпені. Має сенс, якщо об’єкт уже в програмі, є проєкт, є хоча б часткове фінансування. Інакше можна просидіти в модулі ще дві зими.
• Взяти житловий сертифікат і купити квартиру там, де вистачає суми. Швидше вихід, гірший компроміс по локації й метражу.
• Орендувати самостійно, якщо з’явився дохід. Модуль тоді краще звільнити: черга за спиною не абстрактна.
• Тримати модуль як «базу», поки діти в місцевій школі. Так роблять багато хто. Поки комісія продовжує договір — законно. Щойно з’явилася компенсація — правила жорсткішають.

У практиці бачив родини, які за рік у «Ластівці» встигли оформити всі довідки, влаштуватися на роботу в Києві й зібрати на перший внесок. І бачив людей, які за три роки так і не відкрили «Дію», бо «якось потім». Модуль не винний ні в першому, ні в другому. Він лише дає час. Час можна з’їсти чаєм у спільній кухні.

Діти, школа, ліки, пенсія

Поруч з обома містечками є міська інфраструктура — садки, школи, магазини, транспорт на Київ. Це одна з причин, чому Ірпінь тримає попит краще за віддалені модульні майданчики області.

У «Дубках» від початку робили навчальну залу з ноутбуками. Дитячі кімнати є і там, і в «Ластівці». Пенсійний фонд періодично виїжджає на прийом просто в містечко — перевести справу, оформити субсидію, розібратися з трудовою, якої вже немає. Це дрібниця, але для літньої людини без сил їхати в чергу — велика різниця.

Медицина — міська поліклініка і декларація з лікарем. Окремої «лікарні модуля» немає. Ліки — свої або через гуманітарку. Людям з інвалідністю в «Дубках» ставили пандуси ще на відкритті, але стара санаторна двоповерхівка поруч у звітах моніторингу колись фігурувала як вогка й занедбана. Нові модулі в кращому стані, ніж корпус 1970-х.

Чи закриють містечка

Поки ні. Міська рада прямо казала: через постійну міграцію ВПО до громади згортати майданчики не планують, розглядають навіть додаткову чергу. Це чесна відповідь на запитання «а що буде з модулями через рік?». Будуть стояти, доки є люди без даху і немає достатньо постійного житла.

Інша річ — якість. Модуль має ресурс. Ущільнювачі, електрика, сантехніка, дах. Чим довше це «тимчасове», тим дорожче утримання для бюджету. Тому логіка влади зрозуміла: хто отримав компенсацію — звільняє місце. Хто ні — живе далі.

Окремо існують благодійні мінімістечка: менше людей, щільніший супровід, інколи спеціалізація на родинах з дітьми з інвалідністю. Туди не записуються через загальну комісію так само, як у «Ластівку». Якщо у вас саме такий випадок — шукайте фонди, які вже працюють в Ірпені, а не лише муніципальну чергу.

Що взяти з собою, якщо вже дали місце

Не чемодан «на всяк випадок», а робочий мінімум.

• Документи в одній папці: паспорти, свідоцтва, довідка ВПО, акти на житло, ІПН, меддовідки дітей.
• Постіль і рушники — базове видають, своє все одно потрібне.
• Подовжувач, світлодіодна лампа, павербанк. Зима в модулі — це розетка.
• Мінімальний посуд, якщо кухня спільна. Свій чайник інколи рятує нерви краще за будь-яку гуманітарку.
• Навушники. Тонкі стіни — не метафора.
• Аптечка і змінне взуття: територія санаторію після дощу — не паркет.

І ще одне, уже не з рюкзака. Одразу дізнайтеся ім’я коменданта, графік пральні, де найближча зупинка і як продовжувати договір. Люди, які це з’ясовують у перший тиждень, менше живуть у режимі «нас тут ніхто не чує».

Якщо вам потрібен дах в Ірпені після втрати житла — починайте не з групи у Facebook, а з соцзахисту на Шевченка, 2-а. Візьміть повний пакет документів, встаньте в чергу, уточніть, який майданчик вам реалістичний: «Дубки» зі спільним коридором чи «Ластівка» з окремим душем. Паралельно подавайтеся на компенсацію зруйнованого житла. Модуль — це пауза. Паузу варто використати, а не поселитися в ній назавжди.