Menu

Інтерв'ю Сергія Лукіна про реформу системи навчання держслужбовців

  • Автор  Юлія Цесаренко
Сергії Лукін - Директор закладу післядипломної освіти Сергії Лукін - Директор закладу післядипломної освіти

Останні роки наша держава перебуває в стані постійних змін. Ключовими є реформи у сфері державного управління та місцевого самоврядування. Звісно, вони мають відображення в усіх сферах життя - законодавстві, економіці, політичному житті та соціальній сфері, охороні здоров'я, освіті.

 


Сергію, як професіонал у сфері професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників державних установ та органів місцевого самоврядування, скажіть, якими є найважливіші реформи у сфері держуправління та місцевого самоврядування за останні роки?

Питання не у назвах реформ, а в тому, що вони в собі несуть. Ми маємо розуміти, що державне управління – не поле для експериментів. Адже це стосується не просто окремих держслужбовців, а й держави в цілому. На тлі всіх змін, що відбуваються, держуправління нагадує мені операційну систему. Якщо ви багато разів оновлюєте своє програмне забезпечення, без урахування технічних можливостей вашого комп’ютера, система починає зависати, самовільно перезавантажуватись, незалежно від того, що ви робитимете.
Тому застосування сучасних і ефективних бізнес-моделей в системі державного управління створює проблему несумісності (така собі fatal error): наприклад, коли ми ставимо програми, розраховані для
Android, на залізо IOS… Тому останні зміни до Закону України «Про державну службу» , будучи ефективними локально, створюють «помилку 404» для системи держуправління в глобальному плані.

А як тоді бути з системою професійної підготовки державних службовців і наповненням відповідних навчальних програм?

Однією з основних проблем у цій сфері на сьогодні є те, що окрім установ, які мають певний досвід підготовки та перепідготовки державних службовців, цим займаються всі «кому не лінь». І це істотним чином відображається на якості тієї самої підготовки.

Що Ви маєте на увазі?

Окрім офіційних установ і ліцензованих закладів, які входять до системи професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад та інших, існує ряд закладів вищої освіти, які пропонують навчальні програми з державного управління.

Також провайдерами освітніх послуг у цій сфері виступають різні міжнародні фонди, грантові програми міжнародної технічної допомоги (МТД), які реалізують свої завдання через неурядові громадські організації, різні асоціації. Наприклад, U-LEAD, GIZ, DOCCU, Фонд Ганса Зайделя тощо. І, як не прикро це визнавати, фактично, через їх величезну кількість та різноспрямованість ми отримуємо ситуацію, коли якість знань вимірюється якістю кави-брейку. З усіх, грантові програми, зазвичай, коштують найдорожче… Радує те, що на них витрачаються кошти МТД.

Проте, не дивлячись на велику кількість учбових закладів, які (теоретично) можуть здійснювати професійну підготовку держслужбовців та посадових осіб місцевого самоврядування, саме останні (грантові) наполягають на аудиті якості. Крім того, часто викладачі та тренери можуть одночасно працювати як з державними навчальними установами, так і бути задіяними у грантових проектах. На жаль, спостерігаємо парадокс: через більшу відповідальність та звітність перед міжнародними донорами і провайдерами цих програм, більш ефективною, професійною та відданою їхня робота стає саме на грантових проектах. Адже в хід іде конкуренція, і, свідомо або підсвідомо, вмикається розуміння: погано виступиш – більше не будуть запрошувати.

Проте аудит ефективності є важливим якраз для системи державного управління України. Гранти мають властивість закінчуватися. Проект закрили, гроші освоїли, звіти здали, а жити у цій країні нам із вами, а не донорам і міжнародним експертам. І я вже мовчу про те, що деякі «акредитовані» міжнародні грантові експерти навіть не заморочуються над тим, щоб глибше вивчити реалії країн, де реалізуються ці проекти.

Навіть таке є?

Так, іноді трапляється і таке. Уявіть собі експерта, який задіяний у проекті на території всіх країн Східного Партнерства. Їх шість – Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан. В кожній проводяться плюс-мінус одні й ті самі тренінги, проте базові реалії у кожній із цих країн свої, унікальні, які можуть не повторюватися в інших – законодавство, практична його реалізація і застосування, реформи, які десь уже давно діють, а десь тільки на початковій стадії, а в деяких країнах ще навіть не замислюються про їхню необхідність...

А якщо говорити про особливості кадрового забезпечення держслужби, то які проблемні моменти варто брати до уваги?

Найперше, що спадає мені на думку, це питання: «Чи потрібно готувати бакалаврів з державного управління / публічного адміністрування?»

А яка тут може бути проблема?

По-перше, бакалавр – це, фактично, людина після школи. З нульовими професійними знаннями, з нульовим досвідом, з нульовим розумінням того, як працює система, які є реальні проблеми і, відповідно, з повною відсутністю реально застосовного бачення, як її потрібно змінювати, при цьому не руйнуючи те, що працює.

По-друге, на жаль, університети не завжди можуть забезпечити студентів реальною практикою. Студент не отримує чіткого розуміння усіх існуючих процесів, наприклад, процедур погодження нормативно-правових актів, ієрархію підпорядкованості. Якщо зараз, при децентралізації, багато речей на місцях не розуміють навіть ті, хто вже давно працює в системі, то що й говорити про студентів.

Яке Ви бачите вирішення проблеми?

Для мене очевидним є те, що державне управління має бути тільки другою вищою освітою.

Наприклад, людина отримала базову вищу освіту, скажімо, в сфері агропромислового розвитку. По закінченні університету кілька років працює у цій сфері, набуває досвіду та реальних практичних навичок роботи. І тільки потім іде здобувати другу вищу освіту з державного управління.

Таким чином людина отримує ширше розуміння того, як її знання та навички, відпрацьовані на локальному місцевому рівні, можуть бути впроваджені на глобальному рівні – у сфері державного управління.

Надалі ця людина йде працювати в міністерство реалізувати ті чи інші реформи, але вже розуміючи реальні проблеми, що існують на місцевому рівні, аби система працювала більш ефективно.

Але до недавніх пір так і було…

Справді, так і було, тому вдячний за Ваш коментар, адже тепер я можу перейти до ще однієї проблеми – кадровий потенціал та невідповідність компетенцій, які мають працівники, тим посадам, які вони займають.

Поясніть, будь ласка, що Ви маєте на увазі?

Все дуже просто: якщо людина працює, наприклад, зі зверненнями громадян, вона має володіти комунікативними навичками, вміти ефективно запобігати конфліктним ситуаціям, бути готовою до вирішення проблем громадян. Крім того, бути готовою надати професійну консультацію громадянам з усіх питань, які можуть виникнути, досконало володіти всіма знаннями, що стосуються процедур і процесів, етапів опрацювання цих звернень і багато чого іншого. І посадові вимоги потрібно визначати на основі реальних потреб і рівня посади. Навіщо, приміром, головному спеціалісту районного рівня області, не задіяному в міжнародній діяльності, обов’язкове володіння англійською мовою? Можливо, це дещо перебільшено, але ми з вами розуміємо, про що йде мова. Крім того, необхідність конкурсного відбору на деякі категорії посад взагалі можна ставити під сумнів.

За роки незалежності кількість зайнятих у сфері державного управління на різних рівнях, службовці різних відомств, у порівнянні з початком 90-х рр., збільшилася в середньому в 3-4 рази. От, і враховуючи невідповідність професійних компетенцій, а інколи й знань, займаним посадам, чи буде така система державного управління працювати ефективно?

А що тоді робити? Скорочувати?

О, скорочення кадрів – це окреме болюче питання наразі для всіх, і не тільки на державній службі, а й у всій системі і державного управління, і місцевого самоврядування.

Ми розуміємо, що скорочення дійсно необхідне, проте та ситуація, яку ми спостерігаємо, може спровокувати кілька ризикованих тенденцій:

  1. Керівники абсолютно свідомо прибирають підлеглих, «зайвих» з різних причин, у тому числі й особистих.
  2. Укрупнення шляхом об’єднання: якщо було три відділи, наприклад, освіти, молоді та спорту, ми створюємо один відділ освіти, молоді та спорту. Відповідно, отримуємо мінус 2 керівника, мінус 2-4 спеціаліста (і це мінімум). І знову можуть залишитися «свої».
  3. Якщо ми свідомо замінюємо «заскорузлих чиновників» «сучасними та прогресивними» представниками бізнес-середовища, ми отримуємо ризик застосування суто бізнес-процесів у тій системі, яка першочергово має абсолютно іншу цільову функцію.

Як тоді виважено підійти до цього питання?

Скажімо, певні кроки на цьому шляху вже відбуваються. Приміром, Постановою КМУ від 6 лютого 2019 р. № 106 було затверджено Положення про систему професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад. Зокрема, цей документ передбачає оцінювання службової діяльності працівників та обов’язкове проходження ними підвищення кваліфікації (тренінги, семінари, конференції, стажування, самоосвіта, дистанційне навчання тощо). Якщо раніше цей процес був більше у сфері відповідальності працівників кадрових служб управління персоналом, і найвідповідальніші слідкували, кого і коли відправляти на навчання, то тепер відповідальність у рівній, а то й у більшій мірі лягає на плечі самих державних службовців.

Як це розуміти?

Держслужбовці для проходження щорічного оцінювання службової та професійної діяльності мають виконати необхідний мінімум підвищення кваліфікації (для спеціалістів – не менше 30-ти годин/рік, що дорівнює одному кредиту ЄКТС). Проте рішення, чи відпускати працівника на навчання, як і раніше, приймають керівники… і це дає їм «карт-бланш» на звільнення тих працівників, які не подали вчасно документи про проходження підвищення кваліфікації до відділу кадрів. Як наслідок, відбувається більша формалізація процесу навчання зі сторони самих працівників через страх звільнення, оскільки керівники отримують додатковий формальний важіль впливу.

А якщо говорити про залучення представників бізнес-середовища?

Тут варто брати до уваги, що в усьому повинна бути виваженість та раціональний підхід, адже із самого початку держава і бізнес – це дві різні системи, що мають різну мету. Ви не можете перевести соціальний захист населення в отримання прибутків для тих організацій і установ, які працюють у цій сфері. У цьому випадку взагалі втрачається суть поняття «захист соціально незахищених верств населення».

Проте, звісно, деякі аспекти, притаманні бізнес-середовищу, можна, і навіть потрібно впроваджувати.

Наприклад, що саме?

Переведення рутинних щоденних функцій в автоматизований режим, властивий проектному менеджменту. Застосування чіткого розподілу задач і, відповідно, контроль їх виконання. Використання сучасних ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій). А якщо говорити про сферу ЖКГ, наприклад, то обов’язково має бути присутній контроль якості виконання послуг підрядними організаціями, проводитись незалежний експертний контроль якості, який є важливою складовою бізнес процесів.

Скажімо, бізнес-компанія N наймає підрядника для виконання робіт із сумою контракту на мільярди гривень. Чи можете Ви уявити, що по завершенні робіт замовником не буде проведена експертна оцінка якості виконаних робіт?

Ні, таке важко уявити…

От, і підрядник буде перероблювати все за свій кошт у разі виявлення невідповідності встановленим вимогам. А з державними контрактами таке трапляється дуже часто, оскільки немає кваліфікованих кадрів, які можуть проводити оцінку якості та контроль ефективності виконання підрядних робіт. Звідси у нас і погані дороги, бо з п’яти тон щебня 2,5 тони комусь «відкатили».

Ми ще, на жаль, не відійшли від того, що найуспішніший бізнес у нашій країні робиться на тому, що обкрадається та розпилюється державний бюджет.

А як бути з прозорістю системи? Хіба публічність усіх контрактів не гарантує їх якість та доброчесність? І як бути із «державою в смартфоні», щоб діджиталізація стала невід’ємною частиною нашого життя?

Відповім по порядку. В ідеалі, публічність проведення тендерів має нівелювати саму можливість їх недоброчесного проведення. Проте в реальності тендерні вимоги (у тому ж Прозорро), здебільшого, орієнтовані на зменшення вартості контрактів. Це істотно погіршує якість матеріалів, послуг тощо. На відміну від держави, бізнес завжди пам’ятає про собівартість, адже вона впливає на ціноутворення, і в будь-якому випадку прораховує ризики. Коли держава перебуває в режимі вимушеної економії, обирається не найякісніше, а найдешевше… А скупий, як ми знаємо, завжди платить двічі…

І, на завершення, скажу про діджиталізацію. Як ідея, це круто, адже важко уявити сучасну людину без якого-небудь гаджета в руці, якщо навіть студенти «пишуть» конспект в замітки на телефони…

Проте будь-які нововведення мають і підводні течії. Скажімо, якщо навіть не всі бізнес-компанії чітко розуміють, наскільки процес діджиталізації змінює економічні основи бізнесу та саму природу конкуренції, то в системі державного управління все набагато складніше.

Впровадження електронного документообігу досі призводить до дублювання документів (тобто одночасно може існувати і електронна, і паперова версія документа). У деяких установах після впровадження систем е-документообігу ведеться облік, реєстрація і опрацювання лише електронних документів, а паперові просто «гулбяться».

Захист персональних даних громадян, державна безпека, плани евакуації, плани та креслення інфраструктурних об’єктів життєзабезпечення населення – все це є сфери державної відповідальності, які не вийде «загнати» в електронний режим, якщо ми переводимо все це в електронний режим – що відбувається?

Скільки разів ставалося так, що у вас розряджався мобільний телефон, і ви не могли нікому подзвонити? А скільки разів вимикали світло вдома або на роботі, коли ви працювали за комп’ютером, і не встигли зберегти все, що написали?

А чи зможете ви отримати доступ до важливої інформації, яка знаходиться на флешці, електронному носії інформації, якщо поблизу немає жодного пристрою, аби її підключити?

А в період стихійних лих чи збройних конфліктів, коли руйнується інфраструктура, і не лишається взагалі нічого, що забезпечує доступ до електроенергії? І це тільки «фізичні» ризики.

А наскільки часто, користуючись інтернетом, ви отримували повідомлення, що хтось намагається заволодіти вашими даними? Паролями сайтів? Наскільки часто ви, або хтось із ваших знайомих, страждали від того, що хтось «гакнув» ваш акаунт в соціальних мережах або електронну скриньку?

Якщо вже навіть приватні переписки лідерів країн перестають бути секретом… де гарантія, що зверх секретна інформація, яка є самою основою функціонування та безпеки держави, не стане доступною ворожо налаштованим індивідам чи структурам?

Згадався анекдот, який я бачив десь в інтернеті. Сидить чоловік, директор якоїсь великої компанії, проводить нараду, телефон на столі. Раптом отримує повідомлення:

-        Добрий день. У Вас на робочому столі ноутбука розміщено документ «Резюме на посаду начальника служби цифрової безпеки». Про всяк випадок відправив його Вам у всі месенджери, соціальні мережі, а також розмістив на планшеті, на головному екрані смартфона і на домашньому комп’ютері - теж, на робочому столі…

-        Як на домашньому комп’ютері? Адже він навіть не підключений до інтернету!

-        А, сорян, тоді з домашнього комп’ютера видаляю…

Ахахахах… Це точно. Сергію, дякую Вам за цікаве інтерв’ю. Сподіваюся, наші читачі тепер будуть більш осмислено ставитись до тих реформ, які впроваджуються у нашій країні, і більш свідомо сприйматимуть свою особисту роль у цьому процесі.

 

Підготувала: Юлія Цесаренко

BLOG COMMENTS POWERED BY DISQUS
Наверх

приірпіння

Правова Інформація

Відповідальність за достовірність інформації, реклами, комментарів несуть автори та рекламодавці Реклама на порталі. Думка авторів публікації може не збігатися з думкою редакції.

Засновник, головний редактор: Хафізов К.Є. Реєстраційне свідотство КВ 22170-12070ПР Побажання, реклама, пропозіція, співпраця: Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.

Авторське право (с): При використання будь-яких матеріалів з сайту, посилання на "Портал Ірпеня" ОБОВ'ЯЗКОВА! 

Служба безопасности Украины Национальный Союз Журналистов Украины 

Пультовая охрана Шериф     Антикоррупционное бюро Украины