«Завдання з зірочкою» - як переселенцю повернутися в професію та стати одним з найвідоміших спеціалістів регіону.

Post by: Юлія Боєва 20 апреля, 2020
Оцените материал
(0 голосов)

Сьогодні всі люди у світі зіткнулися з тим, чого раніше ніколи не могли уявити: зупинилися вокзали та аеропорти, обмежене переміщення громадського транспорту, зачинені кафе, ресторани, кінотеатри… А довго перебувати у звичайному супермаркеті може бути небезпечно для здоров’я. Але найбільш травматично звучать слова “залишайтеся вдома” для тих, хто вже більш ніж 5 років свого дому не бачив. З одного боку, вимушені переселенці опинилися під додатковим психологічним тиском подій, які ще не загоїлися в пам’яті, - порожні вулиці, черги в магазинах за продуктами першої необхідності, тривожні зведення щоденних новин. З іншого боку, стає трохи легше: коли вже маєш досвід виживання, розумієш, що від небезпеки можна сховатися вдома і врятувати своє життя дотриманням простих норм гігієни. Віруси не трощать будинки, натомість війна не визнає жодних правил.

Анна Чеченіна - відома в Приірпінні психологиня.  Гарна усміхнена багатодітна мама, розповідає на своїх сторінках в соцмережах, як можна впоратися із труднощами самоізоляції, виховувати дітей та будувати міцні гармонійні стосунки за будь-яких умов. Але інколи в її завжди позитивних дописах з'являються згадки про важкий 2014 рік. Тоді  через війну на Сході Україні вона опинилася в ізоляції від своєї професії, друзів, знайомих, рідного міста та, здавалося, без будь-яких перспектив вижити у столиці.

Анна: “Я сама з Донецької області. За освітою психолог, закінчила Слов'янський педагогічний інститут, хоча психологія в моєму житті проявилася не одразу. Я багато працювала в різних сферах, але завжди - “на себе”. Напевне, саме це і допомогло адаптуватися в регіоні.

Насправді, моїй родині неймовірно пощастило. Ми завжди з чоловіком мріяли переїхати до Києва, у 2012 році навіть спробували жити в Борисполі, але нічого не вийшло, і ми повернулися додому. У 2013 ми вирішили спробувати знову. У Києві якраз починався Майдан. Я ніби відчула, що треба тікати, і моя інтуїція не зрадила: найбільше щастя для мене те,  що моя дитина не почула жодного пострілу.”

Як виявилося, знайти роботу за спеціальністю в Києві було доволі важко: клієнти, тренінги, авторитет залишилися на іншому кінці країни. Для того, щоб придбати власне житло, Анні з чоловіком довелося позичити  велику суму. Саме для того, щоб вижити в новому місті та розрахуватися з боргами, рішення щодо роботи довелося ухвалювати швидко та без зайвих роздумів.

 93873304 2884552774959571 1311176468050477056 n

Анна: “У мене не було ані часу, ані грошей, ані внутрішніх ресурсів, щоб розпочати психологічну практику. Тривожні новини, перші жертви, розуміння, що повертатися немає куди, спустошували мене. Я усвідомлювала, що до психолога люди зараз не підуть. Спочатку я звернулася до Центру сім’ї та молоді. Але тієї ставки, що мені запропонували, не вистачало навіть на оренду квартири.

Працювати за спеціальністю виявилося розкішшю, яку я не могла собі дозволити.

Коли стало ясно, що назад шляху немає,  ми з чоловіком увімкнули режим виживання й почали шукати роботу, де будуть платити гроші. Він усе життя працював у сферах продажів, але у той час брався за будь-яку роботу: ремонт автівок, вантажоперевезення, що завгодно.

Коли мені було 22 роки, я для загального розвитку проходила курси майстрів-перукарів та манікюру. Мені чомусь запам’яталися слова мого викладача: “І навіть якщо почнеться війна, жінки все одно будуть робити зачіски та манікюр”. Для мене ці слова виявилися пророцтвом.”

Тоді кар’єра Анни зробила крутий виток: придбавши необхідні матеріали завдяки звичайному посту у фейсбуці, вона стала майстром нігтьового сервісу з вищою психологічною освітою. Не дивно, що вона швидко напрацювала клієнтську базу та навіть стала затребуваною у цій професії на цілих 2 роки.

Анна: “Усі мої клієнтки знали, що я психолог, і розуміли, що я з ними як майстер не-  надовго. Багато хто з них приходить до мене на зустрічі, на курси, на онлайн-марафони. Я дуже щаслива, що для життя обрала саме Бучу. Я отримую від людей стільки тепла й уваги, скільки навіть уявити собі не могла. У мене з’явилося стільки друзів та близьких людей! А ще мої маленькі сини-близнюки народилися тут,  тому вони справжні бучанці. Статус переселенців ми не оформлювали: звичка працювати на “себе” та вирішувати свої проблеми самостійно взяла своє.”

 94020420 833169960524313 1502088799444795392 n

Анна розповідає, що не любить просити, тим більше в держави. Навпаки, наразі відчула в собі ресурс віддавати, допомагати жінкам, які опинилися в складних обставинах. Уже більше року вона допомагає благодійному центру “ДІМ” та надає жінкам психологічну підтримку.

Анна: “Я просто відчула, що в мене достатньо сил, енергії та знань, і мені є чим поділитися. До того ж я усвідомила, що для жінок, яким зараз непросто, буде  корисна моя допомога, допомога людини, у якої стояло завдання «вижити». Навіть завдання із зірочкою: “вижити й процвітати”. Заповнила анкету, дочекалася дзвінка, провела перший тренінг для жінок і так розпочала співпрацю. Тепер це вже тривале співробітництво. Для мене “ДІМ” - це набагато більше, ніж просто команда волонтерів. Це справа, у яку я також хочу і готова вкладати свою душу.”

93860793 227304248333516 5091026659541254144 n

Наразі Анна відчуває себе як ніколи затребуваною у професійному плані. Під час карантину, коли рівень тривоги зашкалює, оголюються багаторічні сімейні проблеми, на які багато хто не звертав уваги роками, поради та послуги психолога просто необхідні. Особливо такого, який сам має досвід виживання і вміє вирішувати “завдання з зірочкою”.

BLOG COMMENTS POWERED BY DISQUS
Прочитано 1437 раз

You must also like

    • 17 февраля, 02
    • 11 мая, 05
    • 07 мая, 05